����Vlog

Наприкінці весняного семестру 2025-2026 навчального року у межах опанування навчального курсу «Психологія праці» (викладач – доцент кафедри психології Олена Шевцова) та роботи гуртка-студії «Психологія сучасної особистості» (керівник гуртка – доцент кафедри психології Олена Шевцова) майбутні психологи – студенти 3 курсу – завітали до PinchukArtCentre, де представлений масштабний груповий проєкт-виставка «Радість», у якому українські та міжнародні художники й художниці досліджують одну з найважливіших емоцій, що надає нам сил у важкі часи.

З найперших експонатів, студенти відчули, що виставка «Радість» постає з бажання почати розмову про те, що підтримує українців і українок сьогодні, наскільки різноманітною може бути радість в умовах війни, та як вона стає рушійною силою, що нас об’єднує, допомагає боротися, не втрачати свою особистість та жагу до життя.

Студенти-психологи поринули у незабутню і вражаючу подорож артцентром, до якої з перших хвилин запрошує виставка «Радість», що спонукає ставити запитання та показує різні види радості – як грайливе та щире захоплення, яке викликає інсталяція «Солодкі спогади» нідерландської художниці Сімоне Пост, створена з цукерок та маршмелоу, так і чутливу, щемку радість українського сьогодення в роботах Катерини Лисовенко (мурал «Люди, дерева, будинки і події»), Катерини Алійник (живописні роботи із серії «До завтра!»), Ірини Лоскот («Камуфляж»).

Кожна арт-робота додає відвідувачам виставки позитивних відчуттів, що рефлексивно відмітили студенти. Так, після солодкої, майже надмірної відкритості дитячих спогадів простір раптом змінює інтонацію і стає стриманішим, вимогливішим до погляду – це робота Альваро Урбано «Без назви» переосмислює очікування глядацтва та досвід, який зазвичай можна пережити в музеї. Вузька шпарина у стіні відкриває вид на лісову галявину, сховану за стіною артцентру. Цей несподіваний фрагмент демонструє інший тип радості – ніжність, яку може створити лише природа протягом довгих років необмеженого зростання. Цей ландшафт включає рослинність та ґрунт найближчих екосистем, а його таємничість провокує уяву: «Чи можливо, що довкола нас, у різних залах, розгортаються цілі світи, які чекають, щоб ми їх помітили?». Або робота «Сакура (Близнюки Мукогаока)» з довготривалої серії Тасіти Дін, у якій вона знімає столітні сакури в період цвітіння. Турботлива система підпірок для гілок допомагає дуже старим деревам не зламатися під власною вагою та прожити довге й гідне життя. Попри майже моментальний спосіб виробництва, фотографія в роботі Тасіти схожа на перформанс. Кожне зображення створюється у процесі ручної фотохімічної обробки. Після чого усі площини, окрім гілок і квітів, методично заштриховуються білим чи рожевим олівцем. Процес роботи потребує часу, уваги й витривалості. І саме в такому служінні нерідко народжується радість присутності та співбуття.

Робота Ашфіки Рахман «Than Para – Немає землі без нас», що складається з понад восьмисот храмових дзвіночків, нікого з присутніх не залишає байдужими. Дзвіночки зберігають пам’ять про останню спільну зустріч громади з прикордонних земель Бангладешу – людей, які були змушені покинути свої домівки через примус і страх. Перед від’їздом місцеві жителі залишили на дзвіночках відбитки пальців – тихе свідчення: «ми були тут», «ми пам’ятаємо одне одного». Зібрані разом, ці дзвіночки утворюють велике сонце – інсталяцію, що навіть у нерухомому стані здається наповненою ледь чутним сумним дзвоном.

Усі без винятку експонати виставки «Радість» спонукали студентів до яскравих переживань, певного занурення у власні емоції, переосмислення і сприйняття подій життя тощо. Зокрема, монументальна відеоінсталяція «І під усім тече рідкий вогонь» Жуліана Шар’єра, що поєднує дві стихії – вогонь і воду, відсилає до первісного стану планети, коли світ ще не був пояснений та підлаштований людиною. Водночас для цієї зустрічі стихій художник обирає форму класичного кам’яного фонтана – упізнаваного символу міста й цивілізації. Тут вода, що є образом джерела життя, охоплена полум’ям – символом руйнування й водночас сили, що колись допомогла людині заявити про свою владу над природою. Або вже інший арт-об’єкт – на величезній надувній кулі, яка ледь вміщається в кімнаті й робить простір – а разом із ним і відвідувачів – візуально меншими, можна прочитати: «Хіба щось може тривати вічно?». Це і запитання до нас, і назва роботи британського художника Раяна Ґандера. Він створює серію таких куль, розміщуючи їх у різних містах і просторах, але завжди в незручних обставинах. І щоразу ставить перед глядацтвом запитання, яке ми зазвичай відкладаємо або на яке ніяк не можемо знайти відповідь.

Відтак, у просторі виставки «Радість» студенти-психологи змогли яскраво відчути моменти зустрічі з власними емоціями та почуттями, віддзеркаленими у роботах митців, що надало особливої ваги цьому культурному заходу. Протягом подорожі виставкою студенти проводили час із історіями випробувань та радості інших людей, повільно наближаючись до власного: а що відчуваємо ми? Якої тривалості наша радість? І чи може емпатія примножувати ті радості, які ми зустрічаємо на цьому шляху? Такі та інші питання залишаться для роздумів на шляху професійного й особистісного зростання майбутніх психологів), який обов’язково супроводжуватиме Радість!